 Подає в ранковій тиші школа
Дзвоника останні позивні...
І на серці терпко, як ніколи:
Ти ще учень й одночасно - ні.
Не було щасливішого в світі...
І старий учитель - стріхи брів -
В юнім колі, в білому зацвітті
Молодо і сам собі зацвів.
І ця Танька, Танечка, Тетяна,
В котру був закоханий весь клас,
Підійшла до тебе і неждано
Запросила на прощальний вальс.
Прощавай, шкільна скрипуча парто,-
Шхуна у країну добрих знань!
Шкодувати рано ще й не варто,
Бо у серці тисяча бажань.
Як не думав - не знайшлося слова.
Може, й ні до чого тут слова?
Рук торкалася коса шовкова -
І хмеліла в танці голова...
Ой, куди світанок дня покличе,
Поведе куди він завтра нас?
І щемить чекання на обличчі,
І звучить шкільний прощальний вальс... |
